ЗАБУЯ́ТИ, я́є, док. Почати буяти. Піднялася ярина. Вилізла з землі картопля. Зазеленіло все. Забуяло (Збан., Єдина, 1959, 19); Після дощу стало тихо, а потім забуяло життя — свистять, цвірінькають, стрибаючи по деревах, птахи, літають метелики, повзають комахи (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 426); Притух [вогонь] у тому місці, де пролилось вино, й забуяв з новою силою (Скл., Святослав, 1959, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 34.