ЗАБУ́ДЬКУВАТІСТЬ, тості, ж. Властивість зазнач. забу́дькуватий. Він гнівався тепер на свою забудькуватість, на свою відсталість, на негнучкість і неповороткість своєї думки (Загреб., Спека, 1961, 206); Як жаль, що я не захопила хоч малесеньке фото з неї [матері]. Не можу собі простити таку забудькуватість (Речм., Твій побратим, 1962, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 32.