ЗАБРИНІ́ТИ, ни́ть, док.

1. Почати бриніти; зазвучати, задзвеніти. Аж тут король Едвард спинивсь, І сурма забриніла (Л. Укр., І, 1951, 352); В тон басові тихенько забриніли десь шибки… (Вас., І, 1959, 204); Саме для неї нечуваними ще звуками забриніла його гітара (Ткач, Жди.., 1959, 53);//Почати лунати, стати чутним (про звук, голос, пісню і т. ін.). Забринів за звуком звук (Граб., І, 1959, 396); З хуртовини обізвалися звичайні сумовиті і незвичайні селянські голоси, забриніла найулюбленіша пісня Лисенка: «Та нема гірш нікому, як тій сиротині» (Стельмах, Хліб.., 1959, 12); // чим. Почати викликати звуки. Налетів звідкись раптовий вихор, забринів шибками у віконній рамі (Шиян, Переможці, 1950, 254); // Задзижчати (про комах). Забриніли в веснянім повітрі мухи (Коцюб., І, 1955, 75); // Задзюрчати (про воду). Зашуміли гори, забриніли води (Фр., XIII, 1954, 259); День народився чистий, ясний. Вітер втих. І враз забриніли струмочки (Грим., Незакінч. роман, 1962, 208).

У (в) голові́ забрині́ло, безос. — у голові зашуміло. В голові в мене забриніло вже, а на серці заскребли такі миші, що, здається, зроду ще так не скребли (Вовчок, VI, 1956, 257).

2. перен., у чому, на чому. Почати виявлятися у голосі, словах, очах і т. ін. У голосі його забриніли владні нотки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 51); // чим. Почати виражати що-небудь. Почула вона серцем гіркую правду, і тихим, безнадійним смутком забриніли останні слова пісні (Вас., І, 1959, 132); Забринів слізьми її голос (Головко, II, 1957, 200); Сміхом забриніли очі в Лодиженка (Ле, Міжгір’я, 1953, 142).

3. Почати дрижати. Чорні очі її відірвалися від кофейника.. Ледве помітно забриніли повіки (Досв., Вибр., 1959,241).

4. перен. Яскраво вирізнитися, виділитися своїм кольором під час цвітіння, дозрівання (про квіти, плоди). Квітки забриніли на полі (Сл. Гр.).

5. перен. Почати блищати, виділитися блиском. Зінько похилив мовчки голову, і сльози забриніли в його очах (Гр., II, 1963, 484); Знову сонце забриніло на вечірньому прузі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 309).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 28.