ЗАБОБО́ННИЙ, а, е.

1. Який вірить у забобони (у 1 знач.); схильний до забобонів. Арсен не був забобонним, але чомусь відразу подумав, що його чекає невдача Дмит., Розлука, 1957, 241).

2. Оснований на забобонах (у 1 знач.), викликаний забобонами. Змучений забобонним страхом, Йон згоджувався на все (Коцюб., І, 1955, 280); Сахно, звичайно, не надала особливого значення забобонним і безпідставним побоюванням Йонеску (Смолич, І, 1958, 49); Десь далеко кричали сови, і, прислухаючись до їхнього крику, повторював забобонне віщування Лимон Базалій (Шиян, Вибр., 1947, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 25.