ЗАБОБО́НИ, ів, мн. (одн. забобо́н, у, ч.),

1. Віра в існування надприродних сил, у долю, ворожіння, віщування і т. ін., в основі якої лежать релігійні уявлення; передсуди. Для нього з дитинства ясною істиною було те, що релігійні забобони є спадщина старого світу, темряви, людського рабства (Жур., Даша, 1961, 22); Олекса не вільний від забобону про загробне життя (Вільде, Сестри.., 1958, 479); // Віра в прикмети, в те, що деякі дії, явища, істоти, маючи надприродні сили, є запорукою удачі чи невдачі в чому-небудь. В душі прокинулись огида і невижиті забобони, які завжди нагадують, що пугач — вісник нещастя (Стельмах, II, 1962, 40);// Передсуд, що грунтується на такій вірі. — Щоб бути щасливою, — говорить італійський забобон, — треба стільки-то разів обняти і поцілувати горбаня (Моє життя в мист., 1955, 95).

2. Помилкові погляди на що-небудь, які стали звичними в житті певних верств народу. — Що чоловік може через якісь міщанські забобони розбити серце собі і своїй коханій — вам се зрозуміло! (Л. Укр., III, 1952, 700); Отож скільки, дійсно, треба було витратити сил, щоб переконать, витравить з Казанка закоренілі в ньому дрібновласницькі забобони (Крот., Сини.., 1948, 44); Як кожен шляхтич, Бжеський був насичений кастовими забобонами (Тулуб, Людолови, І, 1957, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 25.