З’Ю́РБЛЕНИЙ, а, е. Який з’юрбився. Йдуть [вороги] і шлють очей вогні на наддніпрянців з’юрблену піхоту (Сос., І, 1957, 477).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 742.