ЖІ́НЧИН, а, е. Належний жінці (у 3 знач.). Не тямлячи себе, почав він викидати жінчине добро у відчинені до сіней двері (Коцюб., І, 1955, 30); Якщо не вдасться йому знайти роботи, то він за жінчині гроші зможе стати пайщиком в якому-небудь рентабельному підприємстві (Вільде, Сестри.., 1958, 526); // Стос. до жінки. На хутір приїхав жінчин брат Верига з дочкою (Панч, Гомон. Україна, 1954, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 537.