ЖІ́НКА, и, ж.

1. Особа жіночої статі; протилежне чоловік. Жінки з Аматою з’єднались, По всьому городу таскались І підмовляли воювать (Котл., І, 1952, 191); Хай живе, хай уславляється радянська жінка, жінка вільна, жінка-творець, жінка-мати (Вишня, День.., 1950, 103).

2. Доросла, на відміну від маленької дівчинки. Налякані діти починали ревіти, жінки їх гамували і витирали сльози руками (Коцюб., II, 1955, 178); Нагнав [Давид] жінку якусь по дорозі — везла з дівчинкою возик з мішком од млина (Головко, II, 1957, 18).

3. Заміжня особа стосовно до свого чоловіка. — Галю, будь мені жінкою та поїдьмо ізо мною, — каже козак (Вовчок, І, 1955, 320); Зараз перед ним [трюмо] Наталя, Данюшина жінка, зачіску поправляє (Головко, II, 1957, 45); // Взагалі заміжня особа жіночої статі.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 536.