ЖУРІ́ННЯ, я, с. Почуття смутку, скорботи, туги. Єсть у мене, братику, із хмелю похмілля, — коло мого серденька велике журіння (Сл. Гр.); — А що по журінню? Не що воно порадить! Не лад і журитись (Вовчок, І, 1955, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 548.