ЖУПА́НЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до жупа́н. Сам [турчин] пикатий, витрішкуватий, у червоних шароварах, жупанчик зелений з жовтогарячою габою (Вовчок, VI, 1956, 268); На ньому був уже не кожушок, а якийсь чудернацький жупанчик із пов’язкою на рукаві (Панч, В дорозі, 1959, 193).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 547.