ЖУ́ЖЕЛИЦЯ¹, і, ж.

1. Залишки після згоряння твердого палива; відходи при виплавці металу. Стіни барака були зроблені з шалівки і всередині засипані жужелицею (Бойч., Молодість, 1949, 285); Кучугури жужелиці й зотлілої цегли ховалися в хащах ожини та дикої малини (Донч., II, 1956, 61); Сірко Старший слухняно виходив, але вибрану жужелицю потихеньку виносив з хати (Сенч., Опов., 1959, 194).

2. діал. Нагар. Свічка нагоріла; велика жужелиця на гноті задержувала світ (Мирний, І, 1954, 319).

ЖУ́ЖЕЛИЦЯ², і, ж. Хижий жучок, що живиться комахами, молюсками, черв’яками та рослинами. В пухкому грунті підвищується активність хижих жужелиць, які знищують дротяників (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 18).

∆ Хлі́бна жу́желиця — смоляно-чорний з металевим блиском жук, що пошкоджує посіви хлібних рослин. Хлібна жужелиця (турун) найбільшої шкоди завдає посівам озимої пшениці, озимого ячменю, жита та ярого ячменю (Колг. Укр., 8, 1961, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 545 - 546.