ЖОВЧ, і, ж.

1. Гірка жовто-зелена утворена в печінці рідина, необхідна для засвоєння жирів і посилення функцій кишечника. Другим соком, що надходить у дванадцятипалу кишку, є жовч, яка утворюється в печінці (Анат. і фізіол. люд., 1957, 107); Одна з них [бабів] була певна, що тільки розтиранням ноги жовчю з білого голуба й може врятувати хлопця (Донч., VI, 1957, 88); * У порівн. Він ішов і йшов у глибінь ночі, і її мов жовчю облиті приполи відступали все далі й далі (Стельмах, Хліб.., 1959, 180).

2. перен. Почуття ворожості, недоброзичливості; злоба. І ніби чую я в тому реготі сміх з жовчю Берне (Н.-Лев., III, 1956, 312); — А подохли б ви разом з своєю касою хворих, — вилилась у Марисі жовч на невинного чоловіка (Вільде, Сестри.., 1958, 551);// Важке почуття, викликане горем, невдачею і т. ін. До вас, мої єдині друзі, Я серце принесу розбите І очі, виплакані в тузі, І слово, жовчю облите (Еллан, І, 1958, 50); // рідко, чого. Те, що становить найїдкішу, найгострішу частину чого-небудь. [Івась:] А оці іронічні горді посмішки, хіба це не боротьба, це ж жовч ненависті до мене, не як до Івася, а як до робітника Івася (Ірчан, І, 1958, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 542.