ЖО́ВТИЙ, а, е.

1. Який має забарвлення одного з основних кольорів спектра — середній між оранжевим і зеленим; який має колір золота, яєчного жовтка, соняшникового суцвіття. Очерет сухий та жовтий Вітер хилить до землі (Граб., І, 1959, 289); Радісно веселили око яскраво-червоні, сині й жовті фарби, в які помальовано передню стіну кожної хати (Смолич, І, 1958. 52); Над головою стояла сива мла, і крізь неї сліпим більмом дивилося жовте сонце (Панч, В дорозі, 1959. 47); // Уживається як постійний епітет до деяких назв. А що дальше спіткається? Буде лихо, буде! Зустрінуться жовті піски І чужії люде (Шевч., І, 1951, 37);//Зблідлий, змарнілий, із жовтим відтінком; худий. Жовте лице батькове, його грізний погляд.. стояли перед його очима (Мирний, І, 1954, 270); // Засохлий, вигорілий, зів’ялий. Літом пекучі вітри й сонце випалюють все навкруги, і на жовтих пагорбах шумлять гіркий полин, жовті трави, колюче будячиння (Кучер, Чорноморці, 1956, 11); * Образно. Моя любов до цього часу була жовта, неначе листя вмираючої осені (Н.-Лев., IV, 1956, 232).

Жо́втий біле́т див. білет; Жо́втий дім, заст. — лікарня для божевільних. — А казали, що його в жовтий дім відправили? (Гончар, Таврія.., 1957, 395); Жо́вта ра́са — застаріла назва монголоїдної раси.

2. Уживається як складова частина ботанічних назв, термінів. Червоні та жовті дикі тюльпани лиснять проти сонця, неначе помальований кришталь (Н.-Лев., III, 1956, 314); В затінку жовтої акації стоїть Софія (Шиян, Гроза.., 1956, 254).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 540.