ЖНЕЦЬ, женця́, ч. Той, хто жне хлібні рослини. Всі женці стояли мовчки; в їх руках наче заклякли жмені жита та серпи (Н.-Лев., II, 1956, 186); — У Кирила золоті руки! Він і швець, і жнець, і в дуду грець… (Коп., Хата хлопчика.., 1957, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 538.