ЖИ́ТО, а, с.

1. Злакова рослина, зерна якої використовуються для виготовлення хліба. Вилітали запорожці На лан жито жати; Жито жали, в копи клали (Шевч., І, 1951, 203); Ти пам’ятаєш, як косили ми в полі жито, як порвав я косу (Сос., II, 1958, 369); * У порівн. Захвилювалась вода, мов жито від вітру. Покотилась валами до берега (Коцюб., І, 1955, 143).

2. Зерно цієї рослини. Я часто й спав у насінні, — в житі, в просі, в ячмені й горосі на печі (Довж., І, 1958, 28).

3. тільки мн. жита́, і́в. Поля з ростучими на них рослинами жита; самі рослини цих полів. Минав я полоси житів (Щог., Поезії, 1958, 375); Хилить вітер жита понад шляхом (Тич., І, 1957, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 533.