ЖИТЕ́ЦЬ, тця́, ч., розм. Те саме, що жи́тель. Житці виходили подивитися, хто там так на живіт репетує (Мирний, IV, 1955, 82).

◊ Не жите́ць [на цьо́му сві́ті] — те саме, що Не жиле́ць [на цьо́му сві́ті] (див. жиле́ць). Домаха сідала на лаві і, підпираючи рукою щоку, жалісно хитала головою. — Ой, не житець ви, дядьку Томаше, на світі! Ой, не житець! (Тулуб, Людолови, II, 1957, 167).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 532.