ЖИВОТІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Жити в тяжких умовах, зазнаючи недостачі в усьому, не відчуваючи смислу життя. Їм усім здавалось, що вони не жили, а тільки животіли на чужині, тиняючись в наймах по усяких місцях (Н.-Лев., II, 1956, 255); — Животієш, як худоба, навіть гірше, бо худобу принаймні годують, а хлопа ніхто не спитає, чи має він шматок хліба, чи ні (Тулуб, Людолови, І, 1957, 72); Вона теплими очима глянула на той стіл, адже на ньому народжувались листи, що являли зараз для неї весь смисл життя, без яких вона не жила б, а животіла (Збан., Сеспель, 1961, 186).

2. Існувати в тяжких умовах, без розвитку, руху вперед, постійно зазнаючи труднощів. Раніше в селі школа ледве животіла, а в революцію і зовсім закрилась (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 98); Підприємство животіло під вічною загрозою векселів, які щохвилини могли бути опротестовані і тим самим потягти у безодню банкротства все підприємство (Вільде, Сестри.., 1958, 146).

3. заст. Бути живим; жити. — Я буду любити тебе довіку, доки стоятиме земля, животітимуть люди й світитиме сонце. Ти будеш навіки моєю! — сказав Громовик (Н.-Лев., IV, 1956, 10); — Чуєш: тільки слово кому — не животітимеш! — прошептав він і пішов з двору (Мирний, ІІ1, 1954, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 527.