ЖЕ́РТИ, жеру́, жере́ш, недок., перех. і без додатка.

1. вульг. Їсти жадібно, багато чого-небудь. Довіку лев не втомиться ягнят покірних жерти (Л. Укр., І, 1951, 169); Тільки-но полягали [наймити], ще й не поснули, устав хазяїн, сів — жере, аж чвака… (Україна.., І, 1960, 51); * Образно. Гриць не читав, а жер ті книжки (Мирний, III, 1954, 186); // зневажл. Взагалі їсти. — А я не люблю тих, хто жере хліб, не зароблений власним потом (Кочура, Зол. грамота, 1960, 253); // По-їдаючи, нищити. Остались шашелі: гризуть, Ж[е]руть і тлять старого дуба… (Шевч., II, 1953, 367); На сьогоднішніх зборах затверджували план участі піоне-рії в наступі на гусінь, що жерла садок (Донч., І, 1956, 64).

Же́рти без па́м’яті — дуже багато їсти. Баба Яличка хвалиться: двічі, каже, на тиждень глечика йому скидаю, жере без пам’яті (Коцюб., І, 1955, 300).

2. перен. Спалюючи, знищувати що-небудь з великою швидкістю (про вогонь, полум’я). Тепер вона бачила в печі в’юнкий вогонь, що паливо жер (Коцюб., II, 1955, 271); Пожежа!.. Криваво-червоне полум’я злітало крутим валом, косо йшло за вітром, жеручи суху ковилу (Хор., Ковила, 1960, 83); //Витрачати багато чого-небудь, поглинати. Чхав [трактор], коли треба було заводитися, жер безсовісно пальне, стогнав, коли плуг, приміром, ставили на глибшу оранку (Ю. Янов., І, 1958, 444).

3. перен. Охоплювати цілком, не давати спокою (про почуття і т. ін.). Непевність та тривога, мов вогонь, жерли Гнатове серце (Коцюб., І, 1955, 48); Така їх заздрість жерла, що вони від люті вмерли (Забіла, У.. світ, 1960, 157).

◊ Же́рти о́ком (очи́ма, по́глядом) — пронизливо, жадібно або зі злістю дивитись на кого-небудь. Тільки Стасик жер маму блискучим оком (Коцюб., II, 1955, 251).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 522.