ЖЕЛІПА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., діал,

1. Кричати, сваритися. — Сюди його давай! Хто викрикує? — желіпав посередник (Мирний, II. 1954, 198).

2. Голосно плакати, ревти. Невеличку дівчинку Маринку , що желіпала на всі хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вікно, — ніщо не помагало (Мирний, III, 1954, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 518.