ЖВА́ВИЙ, а, е.

1. Повний життєвої сили, енергії, з швидкими, легкими рухами; рухливий. Жвавий, як рибка в річці (Укр.. присл.., 1955, 299); А надто той рибалонька, жвавий, кучерявий, Мліє, в’яне, як зостріне Ганнусю чорняву (Шевч., І, 1951, 165); На узгір’ї паслась коза з двома жвавими козенятами (Шиян, Баланда, 1957, 74); * Образно. З-за верхів далеких гір вискочили круглі хмари, білі, як срібло, жваві, ворушливі, мов живе срібло (Н.-Лев., II, 1956, 389); // Який часто змінює свій вираз (про очі, обличчя). Жваві карі очі його так і замиготіли, як живе срібло (Н.-Лев., III, 1956, 329); Його жваве, рухливе обличчя виражало подив і навіть іронію (Жур., Вечір.., 1958, 162).

2. перен. Який виконується, відбувається енергійно, у пришвидшеному темпі. Вітер доносив звідти уривки жвавої коломийки (Коцюб., І, 1955, 188); Зав’язалась жвава, цікава розмова (Донч., VI, 1957, 635); З самого ранку в магазинах почалася жвава торгівля (Рад. Укр., 3. III, 1949, 2); // Який інтенсивно проявляється. Гості проявляли жвавий інтерес до творчості українських радянських письменників (Літ. газ., 30 .VI 1949, 2); Люда бачила, що її думка знайшла жвавий відгук у комсомольців (Донч., І, 1956, 509).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 515.