ЖА́ТИ1 , жну, жнеш, недок., перех. Зрізати біля кореня стебла хлібних та інших трав’янистих рослин. І на своїм веселім полі Удвох собі пшеницю жнуть, А діточки обід несуть (Шевч., II, 1953, 287); Згадав [Петро] матір, як вона жала в плавнях очерет хату вкривати (Кучер, Чорноморці, 1956, 15).
ЖА́ТИ2 , жму, жмеш, недок., розм.
1. перех. Стискати що-небудь з силою. Видно було, що дід усім зусиллям своєї волі боровся з хворобою, судорожно жмучи в жменях простирало, яким був накритий (Фр., IV, 1950, 184).
2. перех., перен. Пригноблювати, експлуатувати кого-небудь. Всякий, хто вище, то нижчого гне, Дужий безсильного давить і жме (Пісні та романси.., II, 1956, 6).
3. неперех., перен. Примушувати відступати, сильно натискаючи, напираючи. Загнали фашиста на слизьке і вузьке: ні звернуть, ні плигнуть, а наші жмуть (Укр.. присл.., 1955, 425).
4. неперех., перен. З великим завзяттям, азартом, швидко робити що-небудь. Партизан гукає: — Жми, реб’ята! Зараз край села їхній [німецький] пост стоїть! Проскочити треба акуратно! (Ю. Янов., І, 1958, 280); Жму, Лечу, аж вітер свище, Навкруги — переполох… А проклятий кабанище [в машині] Верещить, бодай він здох! (С. Ол., Вибр., 1959, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 513.