ЖА́РКО.

1. Присл. до жарки́й 1,2. Жарко палали дрова в невеличкій грубці (Донч., V, 1957, 379); Схопивши його товсту червону руку, вона.. жарко почала цілувати (Мирний, III, 1954, 280); Палали очі їхні жарко, немов гроза, звучав їх крок.,. (Сос., Солов. далі, 1957, 38); Потрудились хлопці жарко. І вантаженню кінець… (С. Ол., Наші знайомі, 1948, 52).

2. у знач. присудк. сл. Про високу температуру повітря. Кажуть, що моряки, повернувшись з Африки і навіть з екватора, говорили, що там не так жарко, як тут в Одесі (Л. Укр., V, 1956, 15); Покривши плечі дорогою шаллю, вона металася з кутка в куток і, хоч у кімнаті було жарко, її трясла пропасниця (Шиян, Гроза.., 1956, 362).

3. у знач. присудк. сл., кому. Про відчуття жари ким-небудь. Сонце так ясно світило і гріло, що панові аж стало жарко (Мирний, IV, 1955, 178); Кров зашуміла йому в голові. Стало душно, жарко (Гончар, Таврія.., 1957,370).

◊ Ні хо́лодно ні жа́рко кому від чого — не діє на кого-небудь щось, не дає нічого кому-небудь. [Журавель:] Але Івану від цього ні холодно ні жарко (Мик., І, 1957, 454); Не́бу (не́бові, на не́бі) жа́рко бу́де (ста́не, ста́ло і т. ін.) — про велику інтенсивність якоїсь дії. [Іван:] Пили — аж небові жарко! (Мирний, V, 1955, 243); [Колос:] Ну, давайте зараз діяти, рубати фашистів так, щоб на небі стало жарко (Корн., II, 1955, 47); Захар.. зрадів: оце школярка! Якщо і подруги такі, то буде й небу жарко (Дор., Три богатирі, 1959, 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 510.