ЖАДА́НИЙ, а, е.

1. Якого бажають, давно ждуть, про який мріють; довгожданий, жданий. Грім ударив над землею, Дощ жаданий ось упав (Манж., Тв., 1955, 121); Між кріпаками ходила таємна чутка про жадану волю (Мирний, III, 1954, 185); Настала жадана хвилина (Хижняк, Тамара, 1959, 31).

2. Любий, дорогий. Ріс же той хлопчик при неньці коханій, Що обіцяла ясну Долю і славу дитині жаданій, Як колихала до сну (Л. Укр., І, 1951, 341); Зінька називала його милим, жаданим, говорила йому про свою тугу і свої почуття (Шиян, Баланда, 1957, 75);// Який збуджує потяг, пристрасть. Всі дивилися на неї, ..як проходила жадана, синьоока і рум’яна (Сос., Зел. світ, 1949, 51); Притаманний усім брюнетам синюватий відтінок свіжоголеної шкіри робив ті неприступні губи ще більш жаданими (Вільде, Сестри.., 1958, 379).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 501.