ЕПІТАЛА́МА, и, ж. У стародавніх греків і римлян — пісня, що виконувалася під час весільних обрядів. [Федон:] Учень твій один вступити хтів [хотів] у хор панегіристів і на зразок умілості своєї твою епіталаму проспівав (Л. Укр., III, 1952, 434); // літ. Вірш, написаний на честь чийогось шлюбу.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 484.