ЕПІЛЕ́ПСІЯ, ї, ж. Хронічна нервова хвороба, яка характеризується приступами розладів свідомості, що в типових випадках супроводжуються загальними корчами; падуча хвороба. Епілепсія характеризується припадками, які періодично повторюються і які можуть бути генералізованими, з втратою свідомості, або місцевими, які, як правило, не супроводяться втратою свідомості (Лікар. експертиза.., 1958, 89). Піна текла йому з рота. Іноді вигукуючи щось незрозуміле й стогнучи, він бився в епілепсії… (Досв., Вибр., 1959,111).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 483.