ЕМІ́Р, а, ч. Титул феодальних правителів у деяких країнах Близького і Середнього Сходу, а також особа, що має цей титул. Царські війська розбили [в 1868 р.] військо еміра і захопили Самарканд (Іст. СРСР, II, 1957, 238); Третього дня вони доплили до чужого царства, де вже царював арабський емір (Н.-Лев., IV, 1956, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 477.