ЕЛОДЕ́Я, ї, ж. Водяна рослина з довгими, зануреними у воду стеблами та дрібними, зібраними в кільця листками; засмічує ставки й водоймища; водяна чума. Особливо багато поїдають вони [дикі качки] м’якої водної рослинності — ряски, елодеї та ін. (Птахівн., 1955, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 475.