ЕЛЕГА́НТНИЙ, а, е. Вишукано-витончений. Вона скинула з себе пальто і опинилася переді мною в елегантній вовняній сукні (Фр., IV, 1950, 293); Угорець поклав свою елегантну паличку, пригладив борідку (Гончар, І, 1954, 206); При магнатському дворі набув він елегантних манер, знайомств і глянцю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 39); // Зі смаком одягнений, граціозний. У цій неможливій тісноті проскакував часом, занявши всю вулицю, новий фаетон під білим парасолем, з елегантними європейцями (Коцюб., II, 1955, 125); Складалося враження, ніби дівчина випадково опинилася на стадіоні поруч із своїм елегантним супутником (Собко, Стадіон, 1954, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 467.