Е́КСТРЕНИЙ, а, е. Якого не можна відкласти; невідкладний, терміновий. 6 березня 1918 р. в Петрограді відкрився екстрений VII з’їзд партії для остаточного вирішення питання про мир (Біогр. Леніна, 1955, 195); — Про що ти хотів поговорити зі мною? Що там за така екстрена справа? (Шовк., Інженери, 1956, 106); // Якого не передбачили; несподіваний. Мені повинно стати сих грошей на місяць.., якщо не трапиться яких екстрених видатків на яке лікарство [які ліки] (Л. Укр., V, 1956, 121); // Терміново вжитий, виданий і т. ін. Парторг батальйону приніс екстрений випуск листівок про подвиг Самійла Поліщука (Гончар, І, 1954, 29).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 466.