ДІЗНАВА́ТИ і ДОЗНАВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДІЗНА́ТИ і ДОЗНА́ТИ, а́ю, а́єш, док., розм., рідко.

1. перех. і неперех. Те саме, що дові́дуватися 1. Любив дівчину півтора року, Доки не дізнали вороги збоку (Укр.. лір. пісні, 1958, 334); Старий дозна — розсердиться, А мати і гірше, Хоч я тебе любитиму За теє ще більше (Щог., Поезії, 1958, 74); // Те саме, що виві́дувати. Стражничиха доводила їм, що то чоловіка задля того поставлено, щоб, поміж людьми вештаючись, їх думки вивідував та всякі лиходійні заміри дізнавав (Мирний, IV, 1955, 352); Книжечки Мережаю та начиняю Таки віршами. Розважаю Дурную голову свою Та кайдани собі кую (Як ці добродії дознають) (Шевч., II, 1953, 163); // Те саме, що розпізнава́ти. Під час пригоди Дознати приятеля (Номис, 1864, № 9528).

◊ Дізна́ти (дозна́ти) му́дрості, заст. — розумно, мудро зробити, вчинити. Молебствіє архімандрит Сам на горі править, Святого бога просить, хвалить, Щоб дав їм [громаді м. Чигирина] мудрості дознати, Гетьмана доброго обрати (Шевч., II, 1953, 137).

2. перех. Те саме, що відчува́ти 1. Пісні соловейкові дзвінко-сріблисті! Невже ви замовкли, минули? О ні, ще не час! ще ж бо ми не дізнали Всіх див чарівливої ночі (Л. Укр., І, 1951, 50); // Те саме, що зазнава́ти. Був він маломовний і ніби похмурий, хоч від нього ніхто урази не дознавав (Вовчок, VI, 1956, 301); — Не займаймо її тепер! Хай вона упивається щастям своїм, хай вона дізнає його хоч раз на світі (Мирний, І, 1954, 59); — Слухайте, дітки, старого чоловіка. Я на світі доволі прожив і всього дознав (Барв., Опов.., 1902, 270); [Василь:] Дякую вам за вашу прихильність до мене, за ваше до мене співчуття і за те щире підтримання, якого від вас я дізнав (Сам., II, 1958, 102); // Те саме, що пережива́ти 1. Ніякої пригоди не дізнав.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 301.