ДІ́ВОНЬКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до ді́вка. — Дівоньки-голубоньки! яка ж оце поміж вами дівчина, як зоря ясна сяє? (Вовчок, І, 1955, 59); Чи вже ж їй вік продівувать, Зносити брівоньки нізащо? ..Ні, дівонька вона не та! (Шевч., II, 1953, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 297.