ДІАМА́НТОВИЙ, а, е. Прикм. до діама́нт. Вона ще цілу годину буде чіпляти блискуче діамантове намисто на шию (Н.-Лев., IV, 1956, 12); // Оздоблений діамантом. Іде, іде — коли море. А через море така царівна на березі стоїть, на руці перстень діамантовий сяє! (Тич., 1, 1957, 146); * Образно. На листі засвітилася діамантова роса і рівними барвами замиготіла, заграла і зникла (Л. Укр., III, 1952, 494).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 295.