ДІАДЕ́МА, и, ж.

1. Вінець або пов’язка з дорогоцінними самоцвітами у верховних урядовців, жерців, що визначала їх сан. [Гелен:] Ся діадема, сяя патериця — то знаки влади над всіма царями (Л. Укр., II, 1951, 300); Пішли вперед брати-народи.. До сяйва праці і свободи Без плах, корон і діадем (Рильський, І, 1956, 236); * У порівн. Все навкруги сповнене життя, молодості, краси. Величною діадемою синіють на обрії Високі Татри (Гончар, Зустрічі.., 1950, 41).

2. Жіноча дорогоцінна прикраса на зразок невеликої відкритої корони. На голові у неї сяла діадема з усяких бриліантів [брильянтів] (Н.-Лев., IV, 1956, 37); В чорній сукні, ..з одною діадемою в зачісці, Евеліна сиділа за столом, сувора і таємниче мовчазна (Рибак, Помилка.., 1956, 161).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 294.