ДУШОГУ́БЕЦЬ, бця, ч. Те саме, що душогу́б. Денис.. розказує, що він душогубець, злодій (Кв.-Осн., II, 1956. 415); Руки цього ката [Скоропадського] вже по самі плечі були в крові, й кращого душогубця німецькі окупанти навряд чи знайшли б (Скл., Легенд. начдив, 1957. 31).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 449.