ДУ́ШКА, и, ж.

1. Пестл. до душа́ 1, 2, 5. Давно уже вона хотіла, Його щоб душка полетіла (Котл., І, 1952, 65).

2. розм. Про людину з прекрасними рисами характеру. Гандзя душка, Гандзя любка, Гандзя мила, як голубка (Пісні та романси.., II, 1956, 47); І тут [біля директорської канцелярії] нараз яка ж зміна! Замість шаленого крикуна просто хлопчик-душка (Фр., IV, 1950, 458); // При пестливому звертанні до кого-небудь. Хорунжівна знай спросоння приговорює: — Микиточку, душко Уласовичу! час від часу дужче тебе люблю! (Кв.-Осн., II, 1956, 203); Вона наче крізь сон почула. — Як спали, Палагночко, душко? (Коцюб., II, 1955, 339).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 448.