ДУХОПЕ́ЛИК, а, ч., розм. Удар кулаком; тумак. Кума раз по раз садила кулаком у спину. Колісник мов не чув тих духопеликів — співав (Мирний, III, 1954, 92).

Дава́ти (да́ти) духопе́ликів (духопе́лика) — сильно бити.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 445.