ДУРНОСМІ́Х, а, ч. і ж., розм. Той, хто сміється без причини або з найменшого приводу. — Дурносміх завжди знайде з чого пореготати (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 181).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 441.