Про УКРЛІТ.ORG

дурно

ДУ́РНО, присл., розм.

1. Даром, ні за що, без оплати. Товариство наше мало невеличкий склад книжок, із якого можна було їх набувати або брати дурно для роздачі при нагоді в селі (Сам., II, 1958, 393); Хлопчики не їдять дурно партизанського хліба, а всі працюють зв’язківцями (Шер., В партиз. загонах, 1947, 77).

2. Даремно, марно. Не жаль мені доріженьки, Що пилом припала, А жаль мені дівчиноньки, Що дурно пропала (Укр.. лір. пісні, 1958, 274); // Без використання, без ужитку. — Гроші дурно лежать, дармують і не дають ніякої користі, ні навіть процентів (Н.-Лев., III, 1956, 380); Через літо вони [чоботи] дурно стояли, зате взимі ішли або на Аницю, а тоді Йван дома сидів, або на Йвана, а тоді Аниця в хаті лишалася (Март., Тв., 1954, 44); // Без діла. Стара й сама годинки не посидить дурно (Вовчок, 1, 1955, 16).

3. Без покарання. Вже хотіли [хлопці] дременути звідти, бо знали, що їм цей годинник не минеться дурно (Мик., II, 1957, 346).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 441.

вгору