ДУНДУ́К, а́, ч.

1. розм. Індійський півень.

2. перен., лайл. Про тупу, неповоротку людину (перев. стару). Злий з сина був старий дундук (Котл., І, 1952, 131).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 436.