ДУЕ́Т, у, ч.

1. Музичний твір для двох голосів або інструментів з самостійними партіями для кожного. Він співав заодно з нею дуети прегарним баритоном… (Коб., І, 1956, 345); Перед відкриттям завіси чути дует з «Запорожця за Дунаєм» (Мик., І, 1957, 481).

2. Ансамбль із двох співців чи музикантів. Оркестр стих, співала Вяльцева. Потім дует, потім знову оркестр (Головко, II, 1957, 53); У Києві виступали 15 вокалістів — дует, тріо, квартет філармонії, солісти оперного театру (Мист., 4, 1960, 5).

3. у знач. присл. дуе́том. У два голоси; на двох інструментах. Під баян, змагаючись з луною, співають [Уляна і Наталка] дуетом, у два голоси, дівочі приспівки (Логв., Літа.., 1960, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 432.