ДУБИ́НА, и, ж.

1. Дубовий ліс, гай: дубова памолодь. Обійшов [Гриць] чимало пущ І знайшов-таки в дубині Темний папороті кущ (Щог., Поезії, 1958, 245); Кругло оброслий дубиною, горб зеленів в долині (Вирган, Квіт. береги, 1950, 87); Юджін Вернер лежав у молодій дубині на краю картопляного поля й пильно вивчав одиноку ферму (Загреб., Європа 45, 1959, 218).

2. збірн. Будівельні матеріали з деревини дуба. Поставлю.. сіни з сухої дубини, — Ой, буду я в тебе кожної години (Укр.. лір. пісні, 1958, 137); Григоркова хата була з дубини (Козл., Ю. Крук, 1957, 242).

3. Окреме дерево дуба. Тесля сидить на бережку, Курить махорку, думу гадає: Як він звалить дубину важку Десь на Одері, а чи на Дунаю (Мал., II, 1956, 148).

4. Товста важка дубова палиця. Горбатого виправить могила, а упертого дубина (Укр.. присл.., 1955, 229); [Степан:] Змалку — лозиною та батогом, а тепер вже й дубина не поможе (Крон., II, 1958, 46).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 429.