ДРІМЛИ́ВИЙ, а, е.

1. нар.-поет. Схильний до дрімоти; який постійно дрімає, охоплений дрімотою. Аж свекруха йде, Як змія гуде: «Сонливая-дрімливая, До роботи лінивая, Невістко моя!» (Нар. лірика, 1956, 287); Купили [повстанці] коней вороних… Щоб гривами вкривали їх від кулі і роси. В годину б тяжку серед нив Іржали в головах, Щоб ока світлого не пив Дрімливий ворон-птах (Мал., І, 1956, 208).

2. Який викликає, навіває дрімоту. День парний, дрімливий, сонечко парить, наче з-за туману (Вовчок, VI, 1956, 325); Ні, я не порушу дрімливої тиші, Йдучи цим маленьким двором (Бажан, Роки, 1957, 199).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 418.