ДРІ́БКУ, присл., діал. Трохи. Він.. схилився дрібку над нею (Коб., III, 1956, 355); — Пождіть дрібку, — каже між ними [дітьми] найстарший віком школяр (Ков., Світ.., 1960, 5).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 413.