ДРЯ́ПАТИСЯ, аюся, аєшся, недок.
1. Мати звичку, любити дряпати (див. дря́пати1 1). Вона в нього догадлива, ревнива і дряпається, мов кицька (Стельмах, Хліб.., 1959, 271); // Те саме, що дря́пати1 1. Маринка пручалася, дряпалася, рвалася до матері у кухню (Мирний, III, 1954, 155); Хоч як дряпалася, хоч як кусалася вона, Горпині скрутили [татари] руки за спину й кинули до зв’язаних дівчат (Тулуб, Людолови, І, 1957, 140); // Піддаватися нанесенню подряпин. Механічні властивості [органічного скла] недосить високі (легко дряпається) (Автомоб., 1957, 326).
2. Дряпати один одного. Вони [Раду і Маріуца] налітали одно на одного, бились грудьми, ..кусались і дряпались, як коти (Коцюб., І, 1955, 374); Ми.. вчепились один в одного, як звірята, качалися по піску, бились, дряпались (Вас., IV, 1960, 11).
3. Шкрябати по чому-небудь, дертися кігтями, намагаючись проникнути кудись. Скочила [кішка] вгору до вікна і дряпається: «Мняв… мняв… мняв…» (Калин, Закарп. казки, 1955, 34); Часом він [барс] випускав довжелезні білі кігті і починав дряпатись, намагаючись розламати клітку (Трубл., II, 1955, 119).
4. розм. З труднощами пробиратися вперед і вгору, зачіплюючись за що-небудь. Всі троє мовчки спускались униз, а далі звернули вбік од села і йшли так версти зо дві, то спускаючись, то дряпаючись по горбах (Коцюб., І, 1955, 353); Руками й ногами дряпалися [вояки], підпирались рушницями, падали, піднімались і знову лізли (Ірчан, II, 1958, 221); // Лізти куди-небудь. Ради цього дива не варт і по драбині дряпаться (Н.-Лев., III, 1956, 337); Макс Габер дряпався вже на стовп, добирався до дроту (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 91); * Образно. Барвисті килими звисали через бильця балконів, угору дряпався зелений виноград (Жур., Вечір.., 1958, 376).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 427.