ДРЮЧИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що дрюк. Вхопив медвідь дрючину, розломив її і зі страшним риком кинувся на свого ворога (Фр., VI, 1951, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 427.