ДРУ́ЖНО. Присл. до дру́жний. Ми ..з ним живемо дружно (Барв., Опов.., 1902, 97); Гребли з диявола всі дружно, Що деяким аж стало душно (Котл., І, 1952, 158); Дружно курились димарі хат, рипіли журавлі біля криниць, ревла худоба по дворах (Головко, II, 1957, 182); Кущі квітли, поля дружно зеленіли (Ю. Янов., І, 1958, 408).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 425.