ДРОВОРУ́Б, а, ч. Той, хто займається рубанням лісу на дрова. Повалились люди, неначе тріски полетіли під сокирою зручного, жвавого дроворуба (Н.-Лев., IV, 1956, 33); Увечері повернулися з роботи дроворуби (Донч., III, 1956, 290).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 420.