ДРАТІВНИ́Й, а́, е́. Який діє на органи чуття, подразнює їх. Велику приземкувату хату, де розмістилася санітарна частина полку, сповнювали гострі, дратівні пахощі карболки, поту, закипілої крові (Жур., Вечір.., 1958, 257); Він обома руками.. закривав ту бляху, ховаючи її дратівне блищання (Ле, Хмельницький, І, 1957, 4); // у знач. ім. дратівне́, но́го, с. Ліки, шо викликають подразнення, діють як дратівник.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 409.