ДРАГУ́Н, а, ч. У царській і деяких іноземних арміях — воїн кавалерійських частин, що первісно вели бій в пішому і кінному строю. Текля.. схвильовано сповістила, що то з полковим оркестром на чолі прогарцював ескадрон драгунів, присланий у Стародуб на втихомирення (Смолич, II, 1958, 38); Перед двома днями господарювали тут польські драгуни (Ірчан, І, 1958, 284).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 404.