ДОІСТОРИ́ЧНИЙ, а, е. Стос. до найдавнішого періоду, про який нема писемних свідчень. Що не кажи, а ці святки, цей свят-вечір.. промовляють до мене згадками щасливих дитячих літ, віють поезією давніх, доісторичних часів… (Коцюб., III, 1956, 128); // перен. Про що-небудь дуже давнє, застаріле, старомодне. Сей лист однаково в той день не пішов би, — такі-то ще доісторичні тут пошти (Л. Укр., V, 1956, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 349.